Формування загальнокультурної компетентності учнів. - Мої статті - Каталог статей

Формування загальнокультурної компетентності учнів.

Освіта – найбільше із всіх земних благ, але тільки тоді, коли вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно марна». Ці слова Р.Кіплінга являються етичним і професійним кредо педагогічного колективу НВК № 3 м. Дніпродзержинська, який прагне до створення оптимальних умов, які б забезпечили розвиток, виховання покоління, здатного продовжувати навчання, формувати й розвивати громадянське суспільство.

Стрімка перебудова, яка відбувається у соціальній сфері життя, сприяє появі в сучасній освіті нових ідей та концепцій, в яких відображається розуміння радикального її характеру: криза освіти, зміна освітньої парадигми, орієнтація її на нові цінності та результат тощо. Проявом такої зміни є переорієнтація освітньої системи на компетентнісно орієнтовану модель діяльності суб'єктів навчального процесу, на надання якісних освітніх послуг. Стратегічні напрями реформування вітчизняної освітньої системи відображено у державних документах: Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти в Україні, указах Президента тощо.

Cьогодні відбувається інтенсивне реформування системи освіти, яке сприяє появі нових ідей та концепцій у педагогіці.

В основі реформування лежить концепція підготовки людини до вирішення повсякденних проблем, адаптації та підтримки загально-прийнятого способу буття, яка реалізується через розробку та запровадження компетентісно орієнтованої моделі освіти. Компетентісно орієнтований підхід в освіті став новим концептуальним орієнтиром для реформування вітчизняної системи освіти, але на сьогодні він породжує безліч дискусій як на міжнародному, так і на національному рівнях різних країн. На сьогодні немає чіткого визначення поняття «компетентнісно орієнтована освіта» та визначених компетенцій й оцінки їх сформованості у випускників навчальних закладів.

Науковці європейських країн (Еurydice,2002) визначають поняття компетентності як «здатність застосовувати знання й уміння», що забезпечує їх активне застосування у нових ситуаціях. В останніх публікаціях ЮНЕСКО поняття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосовних у повсякденні (Rychen&Тіаnа, 2004). На конференції міжнародного рівня, що відбулась завдяки участі ЮНЕСКО, Міністерства освіти Норвегії (Департаменти технічної освіти та професійної підготовки) у 2004 році, дійшли згоди у трактуванні поняття компетентності як здатності ефективно й творчо застосовувати знання та вміння в міжособистісних відносинах - ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях.

Тому на сьогодні поняття компетентності — це поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей та від умінь застосування знань.

За глосарієм термінів ринку праці Європейського фонду освіти, існують чотири моделі визначення компетенцій для побудови компетентнісно орієнтованої системи освіти:

а) засновані на параметрах особи;

в) засновані на виконанні виробничої діяльності;

б) засновані на виконанні завдань і діяльності;

г) засновані на управлінні результатами діяльності.

Аналіз кожної моделі дає підстави для висновку, що вони тісно співіснують та інтегруються. Виділення їх в окремі моделі є умовним. Наповненість дозволяє стверджувати, що всі вони спрямовані на виділення якостей особистості, які необхідні їй для адаптації у навколишньому середовищі та життєдіяльності в соціумі.

Спираючись на сутнісні характеристики даних моделей, більшість дослідників розрізняють наступні види компетенцій:

Ключові компетенції (які мають такі властивості, як універсальність, об'ємність, «метапрофесійність», «надпрофесійність» та ін.). До них відносять: політичні та соціальні компетенції (брати відповідальність та участь в ухваленні групових рішень, вирішувати конфлікти мирним шляхом, брати участь у підтримці демократичних інститутів); компетенції, пов'язані з життям у багатокультурному суспільстві (толерантність, пошана інших культур, здатність жити з людьми інших мов і релігій); компетенції, що відносяться до володіння усною і письмовою комунікацією; компетенції, пов'язані з інформатизацією суспільства; здатність вчитися упродовж всього життя;

Професійні (діяльнісні) компетенції — готовність і здатність доцільно діяти відповідно до вимог справи;
Персональні (гуманістичні) компетенції - готовність і здатність особистості виявляти, осмислювати та оцінювати можливості свого розвитку, розвивати і формувати такі властивості, як самостійність, самоповагу, надійність, відповідальність, відчуття обов'язку, формувати системи цінностей та ін;
Соціальні компетенції - це готовність і здатність формуватися і жити в соціальній взаємодії, змінюватися та адаптуватися до умов, що змінюються, здатність до аналітичного мислення, уміння творчо працювати, комунікативні навички, уміння працювати в команді, здатність до критичного мислення, ін.
Соціальні компетенції - це готовність і здатність формуватися і жити в соціальній взаємодії, змінюватися та адаптуватися до умов, що змінюються, здатність до аналітичного мислення, уміння творчо працювати, комунікативні навички, уміння працювати в команді, здатність до критичного мислення, ін.

У «Загальних критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» описується трирівнева ієрархія компетентностей: предметні (формуються засобами навчальних предметів); міжпредметні (належать до групи предметів або освітніх галузей); ключові (які формуються засобами міжпредметного і предметного змісту).

При описі цієї ієрархії робиться акцент, що компетентнісна освіта на предметному та міжпредметному рівнях орієнтована на засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів - знань, умінь, навичок, формування ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє їй діяти адекватно у певних навчальних і життєвих ситуаціях, а перелік ключових компетентностей визначається на основі цілей загальної середньої освіти та основних видів діяльності учнів, які сприяють оволодінню соціальним досвідом, навичками життя та практичної діяльності в суспільстві.

Г. Терещук у своїй роботі доводить актуальність ключових компетенцій та виділяє функції, які вони виконують у життєдіяльності кожної людини. Основними функціями ключових компетенцій, на думку автора, є формування у людини здібності навчатись і самонавчатись; забезпечення випускникам, майбутнім працівникам, більшої гнучкості у взаємовідносинах з роботодавцями; закріплення репрезентативності, а отже, зростаючої успішності (стійкості) в конкурентному середовищі існування. Таким чином, виділені функції можуть слугувати для обґрунтування використання компетентнісного підходу при побудові освітнього процесу на всіх етапах навчання людини.

Питанням компетентнісного підходу присвячені роботи таких авторів, як Н. Бібік, Л. Ващенко, О. Зеєр, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, О. Смолянінова, С. Трубачева, А. Хуторський та інших науковців.

Дослідження багатьох авторів, таких як Т. Бабкіна, Р. Берне, Н. Масюкова, В. Маслов, В. Семиченко, В. Стрельніков, Г. Федорова та ін., присвячені визначенню та створенню моделей професійної компетентності спеціалістів, зокрема учителів.

У наукових працях В. Єрасова, І. Сігова, Є. Смирнової розроблені основні підходи до конструювання моделей компетентності спеціалістів різних професій.

Аналіз наукової літератури та дисертаційних досліджень свідчить про посилення уваги науковців до питань професійної компетентності педагогів. Але, разом з тим, виникає потреба у вивченні та описі ефективності впливу рівня професійної компетентності керівників, у першу чергу заступника директора з навчально-виховної роботи, на результативність навчального процесу в загальноосвітньому навчальному закладі.

Проблема забезпечення ефективності та результативності навчального процесу у навчальному закладі розглядалась у роботах О. Ануфрієвої, Ю.Бабанського, В.Беспалька, В.Бондаря, Т.Борової, С.Воровщикова, Л.Даниленко, Г.Дмитренка, Г.Єльникової, Ю.Конаржевського, І.Лернера, В.Маслова, О.Мойсеева, Н.Островерхової, М.Поташніка, В.Пікельної, В.Симонова, В.Сухомлинського, Н.Тализіної, Д.Татьянченка, П.Третьякова, Т.Шамової, В.Якуніна та ін.

При розробці механізму запровадження компетентнісного підходу в європейських країнах простежуються дві тенденції. Перша характеризується переходом до професійних стандартів (в основу яких покладено результат), а друга тенденція - це системний опис кваліфікацій у термінах професійних компетенцій.

При застосуванні компетентнісного підходу використовують два терміни: «компетентність» та «компетенція». На сьогодні існують два підходи до розуміння їх сутності, їх виокремлення (об'єднання). Більшість науковців європейських країн ототожнюють ці два терміни та визначають поняття компетентності (компетенції). Другий підхід наголошує на категоричному розмежуванні цих понять.

Компетентність - це поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обґрунтовано судити про будь-яку сферу й ефективно діяти в ній. Це знання, обізнаність (поінформованість) у будь-якому питанні (ключова характеристика: «Знаю що?»).

Компетенція - коло питань, з яких людина добре обізнана, пізнала їх і має практичний досвід їх вирішення. Це спроможність виконувати будь-яке завдання якісно та ефективно (ключова характеристика: «Знаю як?»).

Чинна нормативна база функціонування та розвитку системи освіти для запровадження компетентнісної освіти є сформованою та достатньою. Але у чинних документах немає чіткого відображення самого механізму безпосереднього застосування компетентнісного підходу в практиці діяльності навчальних закладів.

У теорії існують чотири моделі визначення компетенцій для побудови компетентнісно-орієнтованої системи освіти. Спираючись на їхні сутнісні характеристики, розрізняють наступні види компетенцій: ключові компетенції; персональні (гуманістичні) компетенції; соціальні компетенції. Усі вони становлять основу професійної компетентності (додаток № 1).

Під професійною компетентністю людини розуміють багатогранне явище, в основу якого покладено інтеграцію особистісних якостей людини, її спроможність використовувати знання, вміння, навички в діяльності, її ставлення та вимог робочого місця, професії.

Рішенням педагогічної ради від 08 січня 2008 року було запропоновано організувати творчу робочу групу з питань створення:
- Комплексно-цільової програми щодо зростання професійної компетентності вчителя;
- Моделі образу-ідеалу «компетентного» випускника школи (додаток №2);
- Алгоритму формування життєвих компетенцій у процесі навчання (додаток №3).
Як свідчить таблиця № 2, образ-ідеал «компетентного випускника» школи

– це особистість з розвинутою, здоров’язбережувальною, загальнокультурною, інтелектуальною та творчою компетентністю.

Алгоритм формування життєвих компетентностей у процесі навчання (додаток №3) допоможе кожному вчителю сприяти поетапному становленню «компетентного випускника» школи, спрямувати власну педагогічну діяльність та процес учіння на оволодіння життєво необхідними компетенціями.

Виходячи з аналізу організації навчально-виховного процесу, слід звернути більш уваги удосконаленню системи моніторингу якості навчання та життєвої компетентності школяра засобом створення «особистого Портфоліо досягнень» кожного учня з метою продовження системного відстеження психолого-педагогічного статусу учнів та динаміки їх розвитку в процесі навчання.

Пріоритетним завданням упродовж навчального року вважати організаційно-педагогічне забезпечення рівного доступу до якісної освіти та створення соціально-психологічних умов для надання допомоги учням, що мають проблеми в навчанні та психологічному розвитку.

Директор НВК №3

Л.Нагай