Компетентний учитель – запорука реалізації компетентнісного
підходу до сучасного освітнього процесу
Розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно сучасним
інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до
постіндустріальної цивілізації, що забезпечить стійкий рух та розвиток України
в першій чверті XXI
століття, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий
освітній простір.
Стратегічними напрямами
державної політики у сфері освіти повинні стати:
· реформування
системи освіти, в основу якої покладатиметься принцип пріоритетності людини;
· оновлення згідно
з вимогами часу нормативної бази системи освіти;
· модернізація
структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу.
Україна сьогодення послідовно продовжує рух у
напрямку становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження в світовий
освітній простір. Іде зміна освітньої парадигми:
· пропонується інший зміст;
· інші підходи, інше право;
· інші відносини, інша
поведінка;
· інший педагогічний
менталітет.
З
середини ХХ століття
визначились два фактори,
які ніяк не
вписувалися в існуючу освітню
систему: школа катастрофічно почала відставати від темпів розвитку знань, вона
стала масовою (вчитель змушений вчити і
тих. хто бажає вчитися, і тих, хто зовсім не прагне до знань).
Особливо гостро проблема якості освіти
визначилася із введенням в дію Державних
Стандартів освіти. Одним із шляхів вирішення зазначених вище проблем і став
компетентнісний підхід в освіті.
Саме поняття «компетентність» виникло
в США в процесі вивчення досвіду роботи видатних вчителів, таким чином теорія компетентісної освіти заснована на
досвіді, є результатом кращого досвіду.
Серед російських педагогів проблемою
компетентності займались: М.Н.Скаткін, І.Я.Лернер, В.В.Краєвський, Г.П.Щедровицький, В.В.Давидов. На Україні це питання досліджується
В.Д.Федоровим, М.Л.Коломинським, О.М.Шияном, К.Б.Віаніс-Трофименко,
Г.В.Лісовенко та іншими дослідниками.
Ситуацію, яка існує сьогодні в освіті, можна
вважати кризовою, оскільки теорія та практика освіти знаходяться на зламі між розумінням освіти «як передачі
досвіду» та процесом «вирощування
особистості».
В світовій освітній практиці поняття «компетеність» виступає в якості
центрального, ключового поняття і означає «стандарт на виході».
Існує п’ять шляхів оновлення школи:
· розвиток власного досвіду;
· запозичення чужого
досвіду;
· використання наукових
розробок;
· шлях проб та помилок;
· експеримент.
На жаль, орієнтація на ключові компетентності не
використовується при побудові типових навчальних програм, освітніх стандартів,
оцінювальних процедур. Ось чому для реалізації компетентісного підходу нам
потрібна опора на міжнародний досвід з урахуванням необхідності адаптації до
вітчизняних реалій.
З переходом до нового напрямку соціального
розвитку освітні перетворення примушують зрозуміти необхідність підвищення «професійної
компетентності», фахового рівня вчителя як важливої передумови оновлення
шкільної справи, виділення в ній професійно і соціально значущих особистісних
характеристик педагога сучасної школи.
Більшість науковців серед ключових позицій
професійної компетентності вчителів виводять на перше місце саме продуктивну компетентність та розглядають її
не лише як вміння працювати, а насамперед як здатність до створення
власного продукту, прийняття певних рішень, несення відповідальності за них.
Директор НВК №3
Л.Нагай
